Friday, November 05, 2010

Терор проти журналістів: Вадим Бойко (1962 - 1992)/Vadim Boyko

см. также запись от 14 февраля 2007 года (15 лет со дня гибели журналиста Вадима Бойко)

* * *
Різні журналісти, різні регіони, різні форми загибелі. Не в усіх випадках можна побачити політичні мотиви. Але в усіх є певна типологічна схожість:
а) як правило, жертвами ставали непересічні, гострі журналісти;
б) так чи інакше їхня смерть була пов‘язана з їхньою професійною діяльністю;
в) практично в усіх випадках порушувалась кримінальна справа ”за фактом” і практично кожна з них закінчувалась нічим;
г) при розслідуванні всіляко уникали називати політичні мотиви загадкових смертей: арсенал формулювань причин обмежений - якщо без слідів насильства, то хвороба (як правило) серця; якщо є явні травми, то ”з метою пограбування”, якщо пов‘язано з пожежею, то виключно ”нещасний випадок”, якщо не було явних слідів насильства, то самогубство.

На двох трагічних випадках варто зупинитися детальніше, оскільки вони, по-перше, стали резонансними; по-друге, – стоять на протилежних полюсах правової класифікації: одна вважається нещасним випадком, друга – є найманим убивством; по-третє, обидва випадки мають чітко виражене політичне підґрунтя. Йдеться про трагічну загибель відомого тележурналіста Вадима Бойка взимку 1992 року та одеського редактора Бориса Дерев‘янка, застреленого по дорозі на роботу влітку 1997 року.

Вадим Бойко був редактором і ведучим популярної молодіжної телевізійної передачі ”Ґарт”. Він уміло скористався хоч і обмеженими, але порівняно значними можливостями політичного потепління за часів перестройки: ”Ґарт” порушував актуальні проблеми, ставив питання гостро і безкомпромісно. Він був журналістом, якого добре знав електорат та який на хвилі широкої підтримки пробудженої громадськості легко переміг на парламентських виборах 1990 року і став народним депутатом Верховної Ради України.

Практично всі журналісти-депутати не полишали своєї професійної діяльності, тим більше, що депутатство відчиняло двері високих кабінетів і полегшувало збір цікавого, раніше недоступного матеріалу. Не полишив своє дітище ”Ґарт” і Вадим Бойко. Він не любив передчасно розкривати творчі карти, але натяками ділився з друзями. Зокрема про те, що намагається з‘ясувати, куди ж поділися великі компартійні гроші, яких після заборони компартії та арешту її банківських рахунків виявилося ”як кіт наплакав”. Це при тому, що до значної суми, яку давали партійні внески, додавались казкові прибутки від партійних підприємств, особливо поліграфічних. Деякі кінці йому вдалося знайти. ”Багато великих і малих фірм і фірмочок отримали стартовий капітал із каси КПРС. Зовні – все чисто, благородно, а між тим ”ноги” новоявленої мафії ростуть саме звідти. Хочу дещо зняти, – ділився Вадим Бойко зі своїм другом журналістом Олександром Зоркою. – ”Кінці” там сховані настільки глибоко, що… Адже вони не тільки окремих людей – підприємства, газети купляють… Вже того, що у мене є в досьє, достатньо, щоб деяких наших керівників зробити колишніми…”

І от 14 лютого 1992 року Вадима Бойка не стало – згорів у власній квартирі. Кримінальна справа була припинена, офіційна версія смерті – вибух телевізора ”Електрон” і спричинена ним пожежа в квартирі, де була каністра з бензином. Вірогідність версії слідчі органи підкріплювали тим, що жодних матеріалів чи досьє з викривальними документами не було знайдено.

Те, що не було виявлено викривальних матеріалів, стало для слідчих одним з головних аргументів припущення, що трагічний випадок не є наслідком зумисного знищення журналіста. Але це ще більшою мірою може бути аргументом того, що й пожежа у квартирі, і загибель господаря якраз і були задумані для того, щоб жодних викривальних матеріалів не виявилося. Тим більше, що ціла низка запитань не знайшла пояснень і переконливих відповідей у ході слідства. Наприклад, у тілі загиблого експертиза не знайшла уламків скла чи металу – отже, вибух телевізора не міг спричинити смерті. Слідством з‘ясовано, що ще близько сьомої ранку в день смерті з його квартирного апарата велася телефонна розмова з Москвою. Отже, або Бойко не спав (телевізор так рано не було потреби вмикати), або його вже не було в живих, а говорив хтось інший. А якби він навіть спав, то від вибуху телевізора мусив би прокинутись і мав би змогу вирватись з вогню. [в других источниках упоминается, что время взрыва – 17:00]

Пожежники прибули через 4 хвилини після спалаху вогню, а ще через 19 хвилин пожежа була локалізована. Але, як свідчать очевидці, за цей час бетонне перекриття між поверхами під квартирою Бойка так покоробилося від вогню, що зробило квартиру непридатною для проживання. Окремі фахівці запевняють, що таку температуру, та ще за якихось 23 хвилини, не можуть дати ні бензин, ні інші доступні легкоспалахуючі матеріали; її можна досягти тільки із застосуванням термічних спецзасобів, на кшталт, наприклад, напалму.

Але справа була закрита. Жодних викривальних матеріалів, жодної політики… Просто – нещасний випадок… І кінці – у воду…
стаття: АНОМАЛІЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ // Терор проти журналістів

**
Вадим Бойко - тележурналіст, ведучий молодіжної студії "Гарт", народний депутат України від Кременчука, заступник голови комісії з питань гласності і засобів масової інформації у Верховній Раді першого скликання. Загинув 14 лютого 1992 року у власній квартирі. Офіційна версія - вибух телевізора. За висновками фахівців, такої інтенсивності горіння у квартирі можна було досягти лише із застосуванням термічних спецзасобів. З квартири зникли досьє на деяких посадовців.
стаття

**
Сегодня, 5 ноября 2010, Вадиму Бойко исполнилось бы 48 лет.

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...